flagman223x100 tes3 2 lom4 fasad 1

Психологічні тести та безкоштовне навчання: як краматорчанка вступила до консерваторії у Словаччині

833296 n 

Випускниця Школи мистецтв №1 Краматорстка Дар‘я Семененко вступила до Консерваторії Джозефа Адамовича в м. Кошице (Словаччина). Дівчина навчалася грі на фортепіано у своєї матусі Ольги Семененко, яка є викладачем школи. Взагалі Дарина ходила до школи мистецтв з 3,5 років.

Разом з матусею вони евакуювалася з України. Попри все, змогли продовжити життя далі.

1872 n 

«Восточний проєкт» поспілкувався з Дар‘єю та її мамою Ольгою Олександрівною.

- Ви евакуювалися у Словаччину саме для того, щоб мати змогу вступити до консерваторії?

Дар'я, Ольга Олександріна:

- Ні, ми їхали просто в евакуацію, просто з міста. І вже за 15 хвилин до виїзду на вокзал добрі знайомі зателефонували і запропонували їхати до Словаччини. Сіли на евакуаційний потяг, тоді ще вони ходили з Краматорська, і поїхали. Який був потяг на той і сіли.

Нам розповіли, що є будинок, у який можуть заселити українців. І є вільні місця. Ми погодились. Так ми опинилися у Словаччині. Ми дуже вдячні нашим знайомим за турботу про нас.

- Не пожалкували, що поїхали саме у Словаччину?

Дар’я, Ольга Олександрівна:

- Ми не пожалкували ні разу, що поїхали сюди. Бо тут дуже добрі люди, чуні, уважні. Вони сильно відрізняються від наших у цьому плані.

- Дар’я закінчила у цьому році школу мистецтв й звичайну школу?

Ольга Олександрівна:

- Так, 9 класів. Тут можна було перейти до місцевої школи. Але, якщо вона б перейшла у словацьку школу, то на клас нижче. І ми вирішили, що будемо закінчувати нашу рідну школу, на рідній мові. Навчалися в режимі онлайн.

- Як прийшло рішення вчитися грі на фортепіано?

Дар’я:

- Взагалі я відвідувала школу мистецтв з 3, 5 років. Можна сказати, що це мій другий дім. Спочатку я 2 роки навчалася грі на скрипці. Але потім відчула, що це не моє. І стала навчатися грі на фортепіано. Так, викладачем була моя матуся. І я їй дуже вдячна за все, чому вона мене навчила. Я також навчалася на вокальному відділі у викладача Любові Жердєвої. І вдячна також і пані Любові за надані знання та вміння.

Ольга Олександрівна:

- Дар’я дуже відкрита весела дівчина. Вона дуже добре почуває себе на сцені. Бо виступала не один раз, співала у постановках театральних колективів нашої школи.

- Навчитися грати на фортепіано так, щоб поступити на навчання за кордоном, це ж яка робота велика була проведена.

Ольга Олександрівна:

- Так, це важка праця, кожен день. В нас, наприклад, фортепіано було навіть у бабусі з дідусем. Бо ми в них часто бували, а навички потрібно відточувати постійно.

- Чи важко спілкуватися з місцевими мешканцями, чи є мовний бар’єр?

Дар’я, Ольга Олександрівна:

- Можемо сказати, що мова схожа з українською. І якщо ти можеш розмовляти українською, то тебе розуміють. Навіть пісні вони співають українські. І про Україну. Окрім того, тут багато мешканців володіють російською мовою. Це стосується в основному людей більш старшого віку. А молодь знає англійську, то якщо ти теж її знаєш, то проблем зі спілкуванням не буде.

- Як вирішили вступати до консерваторії?

Дар’я, Ольга Олександрівна:

- Ми коли приїхали, в нас не було інструменту. А словаки, що нас поселили, це музична сім’я. І вони нам привезли синтезатор. Він не мав, на жаль, тих властивостей, що нам були потрібні для виконання музичних творів, що ми готували для вступу. Але все одно це була велика допомога. І хоть щось можна було виконувати.

Взагалі спочатку планувалося вступати до Бахмутського музичного коледжу. Але знаходячись тут, це зробити неможливо. Тому ми вирішили шукати інші варіанти. Щоб не втратити навички і розвиватися далі. Нам словаки порекомендували консерваторію в місті Кошиця.

- Чим відрізняється консерваторія від нашого музучилища?

Ольга Олександрівна:

- Хочу сказати, що консерваторія тут, це як у нас музичне училище. Але якщо в нас навчаються 4 роки, то ту 6 років. А потім потрібно вчитися ще для отримання вищої освіти (2 роки) або повної вищої освіти (4 роки).

Тобто початковий етап, він не надає права викладання, наприклад. Можна виступати, але не викладати. Це така загальна музична освіта, яка дасть можливість навчатися далі. Якщо ти закінчиш 5 та 6 курс, то тільки тоді отримаєш право викладати.

Почали дізнаватися про умови вступу і з’ясували, що тут прийом документів у всі виші відбувається до 28 лютого. І вже починаючи з 1 травня проходять вступні іспити. Словаки, що нас поселили, допомагали нам. Ми дізналися, що для українців є квота. Нам призначили час у консерваторії. Ми приїхали і донька зіграла свою програму. Ми готували її спеціально для вступу. Дали час при цьому на підготовку. Прослухав нас заввідділом консерваторії та професор, яка володіла українською мовою. І сказали, що ви нам підходите. І що нам зателефонують.

Пізніше нам зателефонували, сказали, щоб ми приїхали, написали офіційну заяву на вступ. І запросили на другий тур. Потім квоту чомусь відмінили для українців. І сказали, що потрібно вступати на тих же умовах, що й словаки. А так, як вступна кампанія вже закінчилася, то ми опинилися в невизначеності. Але викладачі сказали нам, щоб ми приїздили і будуть розглядати наше питання.

- Як проходив другий тур?

Дар’я:

- Ми приїхали на другий тур 21 червня. Мене і інших українців забрали на написання письмової роботи. Ми писали психологічний тест. Питання були різні. Наприклад, яка ви людина, яка вам подобається погода, як ви відноситеся до кредитів, чи сумуєте ви, якщо зробите комусь погано чи ні? Потім був тест, де було потрібно домалювати те, що бачите на малюнку.

Також були екзамени з сольфеджіо, музичної літератури та ін. Питання були, як усними, так і письмовими. Нам допомагав перекладач.

І ще ми писали твір. Потрібно було розповісти чому ми вирішили вступити саме сюди, в цю консерваторію. Я написала, що музика – це моє життя. І навчання у консерваторії дасть змогу бути з нею поряд і зараз, і в подальшому житті.  

Скільки дітей-вступників було з України?

- Нас було шестеро. Але вступило тільки четверо.

15986 n

- Які почуття ви відчули, коли дізналися, що вступили?

Дар’я:

- Ми чекали три години результату. За цей час я встигла передумати різне. Заспокоювала себе навіть. Думала, ну не вступлю, ну значить не склалося, наступного разу вступлю. А коли дізналася результати звичайно дуже зраділа. Нам видали документ з привітанням, де було написано, що мене зараховано до консерваторії. Я буду навчатися по класу клавіра, так тут це називається. 

Тут є факультативи. І я обрала ще гру на органі, тобто я ще маю можливість опанувати орган. Був вибір – орган чи вокал. Але вокалу я навчалася, а от орган мене зацікавив.

- Що вразило у консерваторії?

Ольга Олександрівна:

- Консерваторія дуже красива. Мармурові ступені, йдеш, як у музеї. Але я, як викладач, хочу акцентувати на том, що тут в аудиторіях стоять тільки роялі. Фортепіано немає взагалі. В кожному класі по 2 рояля. Це говорить про рівень знань, який дають дітям. Бо рояль – це зовсім інша якість звучання. Фортепіано, у порівнянні, з роялем, це як гра під ковдрою.

- Де живуть студенти, як налагоджений їх побут?

Дар’я, Ольга Олександрівна:

- Надається гуртожиток-інтернат. Тому що діти-іноземці живуть окремо від словацьких дітей. Бо звичайний гуртожиток не працює у вихідні, а цей працює. Тут, до речі, у суботу і неділю взагалі нічого не працює.

Студенти, що живуть в гуртожитках-інтернатах виїжджають на зимові та літні канікули. Тут 1 серпня всі виходять на заняття. У всіх навчальних закладах.

- Навчання безкоштовне?

Ольга Олександрівна:

- Для українців поки що так. А взагалі тут щоб вступити до вишу, потрібно мати на банківській карті дитини 3 тис. євро. Це ілюструє те, що вони можуть сплатити за навчання. Але з нас не вимагали цю картку. Але нам потрібно оплачувати опікуна випадку, якщо батьки не будуть жити у тому ж самому місті, де навчається дитина. Опікун потрібен, щоб допомагати дитині, підписувати якісь документи, у лікарні, наприклад, та ін. Адже після закінчення 9 класу діти ще неповнолітні. Опікуном може бути будь-яка людина, якій більше 18 років. Опікун коштує 200 євро за рік.

Потім потрібно буде оплатити гуртожиток, 40 євро за місяць. І 120 євро за їжу. Харчування тут 5 раз на день. Три рази у їдальні, а перекуси віддають сухими пайками.

Тут є ще нюанси. Бо якщо донька перейде у статус студента, то втрачає статус переселенця. Але тут вже потрібно обирати і ми свій вибір зробили.

- Питання до Дар’ї. У майбутньому ви ким себе бачите?

- Я б дуже хотіла викладати. Особливо маленьким дітям. Прищеплювати любов до мистецтва, до музики. І якщо в нашій країні все буде добре, ситуація нормалізується, то повернутися додому.

1 1 1 1 1 Рейтинг 3.67 3 голосов
Если заметили ошибку, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter