"24 лютого для мене розпочалось зі "Збір-аварії". Ми з колегами зібралися в частині й там дізналися, що розпочалась війна", - згадує Денис. У той час він працював старшим пожежним-рятувальником в Авдіївці. Початок війни був важким для всіх, не стала виключенням й родина рятувальника, адже на той час його дитині було лише 9 місяців. "Разом з дитиною та дружиною ми тоді жили в частині, бо там було укриття. Я виїжджав на пожежі, а вони мене чекали. Роботи було дуже багато, ми працювали по дві доби поспіль. Коли вже почались дуже сильні обстріли міста, я вивіз родину за межі Авдіївки, а сам повернувся на службу до міста. Це був кінець березня, а в кінці квітня я вирішив відвезти свою родину до Дніпропетровської області", - розповідає Денис.

 

Важкі моменти в роботі рятувальника трапляються часто, але деякі залишають глибокий слід у серці. “У квітні 2022 року стався обстріл місцевої автостанції. Працівники Авдіївського коксохімічного заводу після чергової зміни йшли на автобусну зупинку, щоб поїхати додому. В цей час раптово почався обстріл. Прибувши на місце обстрілу, ми побачили жахливу картину - багато поранених, були й загиблі. Це був один з найважчих моментів у моєму житті. Серед загиблих був мій однокласник, з яким я дружив з дитинства... Ми намагалися надати допомогу якнайбільшій кількості людей, накладали турнікети, щоб зупинити кровотечі та завантажували постраждалих до машин швидкої медичної допомоги. Це був надзвичайно складний і емоційно виснажливий досвід”, - пригадав Денис.

В кінці травня, після обстрілу пожежно-рятувальної частини, керівництвом було прийнято рішення передислокувати рятувальників за межі міста Авдіївка. Попри небезпеку, вони все одно виїжджали на виклики, щоб рятувати людей. “Востаннє я був в Авдіївці у січні 2023 року, тоді ми вже практично не залучались до гасіння пожеж через відсутність водопостачання в місті та постійні обстріли. На автомобілях швидкої медичної допомоги ми проводили евакуацію поранених мешканців. Їх ми транспортували до лікарні в Мирноград, де їм надавали повноцінне медичне обслуговування”, - пригадує рятувальник.

Нещодавно Денис вирішив змінити напрямок роботи та не жалкує про це. "Я вирішив перейти до піротехнічного підрозділу, мені завжди був дуже цікавий саме цей напрямок діяльності. Ми рятуємо людей від мінної небезпеки. Одного разу, під час обстеження територій, почався обстріл керованими авіаційними бомбами. Бомби "лягали" все ближче і ближче, а остання впала на відстані близько 200 метрів від нас та не розірвалася. Це було дуже ризиковано, адже могло статися найжахливіше, але нам дуже пощастило", - говорить Денис.

Зараз родина сапера знаходиться у Краматорську разом з ним. "Жінка підтримує мене, а дитина росте в мене на очах, бо по-іншому бути не може", - розповідає Денис. Вільний від роботи час він приділяє своїй родині, а також займається бодібілдингом.

"Мрію, щоб закінчилася війна, хочу будувати своє життя в мирній Україні", - Денис Красік.