Художниця з Краматорська Аліса Іванова малює з дитинства і успішно пробує себе в багатьох техніках, її роботи, на мій погляд, щоразу все цікавіше, тендітна художниця ділиться зі світом безмежним обсягом, яким наповнений її такий незвичайний світ.
Про творчість, захоплення вишивкою, навчання у Франції, війну в Україні та багато іншого в ексклюзивному інтерв'ю "Східному проекту".
Як давно ти малюєш і як знайшла в собі цей талант?
Я малюю з чотирьох років. Як зараз пам’ятаю, що взяла просто великий формат паперу й олівець та почала малювати своїх батьків, братиків та собаку. Моя мама побачила це і почала допомагати розвивати цей талант. Коли мені було десять, я пішла в художню школу в Краматорську, що на вулиці Марата, там і почалися роки навчання та пошуку себе як художника. Мені дуже подобалося вимальовувати різні деталі тушшю, візерунки. В художній школі я дуже швидко звикла до необхідного темпу. Мені подобалося малювати рисунок, композицію, живопис і робити різні скульптури, тому швидко все робила і просила свою вчительку аби вона мені поставила нове завдання. З часом брала участь у різних конкурсах, що надавало мені наполегливість, жагу розвиватися.
Після закінчення загальноосвітньої школи я поступила в Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, яка знаходиться в Києві. Цього року я отримала освітній ступінь бакалавра за спеціальністю "Графіка вільна, оформлення та ілюстрація книги". Ще за два роки до вступу, я їздила на підготовчі курси в академію, а також брала приватні заняття з малюнку та композиції.
Київ для мене був новим містом, шаленим та неспокійним. Мій графік складався з того, що крім загальноосвітньої школи мені треба було їхати на вихідних в Київ і проводити дні малюючи та готуючись до вступу. Настільки я бажала вступити в академію.
Але “не так сталося, як гадалося”. Зголом я вступила, але на контракт, чим була дуже розчарована. Вирішила, що буду намагатися перейти на бюджет та стипендію, бо навчання було дуже дорогим. На першому курсі я прийняла участь у книжковому конкурсі імені Бальзака. Треба було намалювати в будь-якій техніці ілюстрацію до творчості Оноре де Бальзака. Тому не гаяла часу і робила літографію. Літографія - це малюнок на камені, за допомогою якого можна робити багато відбитків.
Майже два місяці працювала разом з майстром над цим проектом. В решті решт, я виграла конкурс і поїхала на навчання до Франції у місто Тур, де саме і народився Бальзак. Але відвідувала французьку академію недовго, бо почалась епідемія Covid-19. Тому мені все одно прийшлося здавати всі екзамени онлайн, як французькі, так і українські, а ще практику. Саме тому цей період для мене був складним. Але кінець все ж гарний, бо я перейшла на бюджет і одразу на стипендію за допомогою відмінних оцінок. Зараз, аналізуючи навчання в академії, я хочу зауважити, що досвід приходить з роками безперервної роботи.
Чи були в тебе індивідуальні виставки?
Ні, нажаль індивідуальних виставок ще не було, але мої роботи можна було побачити на Андрієвському узвізі в музеї Кавалерідзе, який, до речі, був скульптором пам'ятника Артему, що в Святогірську. Також в 2019 брала участь у виставці книжкового бієнале в Будинку художника в Києві.
Де ти живеш зараз?
Продовжую мешкати в Києві. Жила в гуртожитку, але з початком повномасштабної війни була змушена переїхати до знайомих в інший район. Зараз я живу в квартирі разом з хлопцем, тому тут багато місця для творчості й в цілому всього вистачає.
Якою була твоя перша реакція на початок війни в Україні?
Вранці я прокинулася від того, що почула вибухи і одразу в моїй голові виплили флешбеки з 2014 року, коли в моєму місті в Донецькій області почалася війна. Такі ж самі звуки, емоції страху, емоції паніки й нерозуміння що далі буде, що буде з моїми рідними. Але ж тоді мені було всього 13 років, я ще не розуміла наскільки тяжкими будуть наслідки, а зараз ми всі знаємо яке життя дороге, життя близьких та свобода.
Як війна відбилась на твоїй творчості?
Майже ніяк, навпаки я намагалася витягувати себе зі стану спустошення мистецтвом. Початок війни збігся з закінченням бакалаврату, тоді я робила дипломну роботу. Було дуже багато планів, куплені матеріали, але з початком війни стало незрозуміло що буде з захистом диплома і взагалі чи потрібно його буде дороблювати. Тому був півторамісячний застій, потім вже якось потрохи відновили навчання і я почала дороблювати свою роботу. Знайшла нові матеріали, бо прийшлося перероблювати основну техніку диплома, загорілася бажанням зробити щось сильне, щось незвичайне і приголомшене.
У соціальних мережах ти публікувала малюнки та відео, присвячені війні у Краматорську. Розкажи про їх створення і чому вони вийшли саме такими?
В період роботи над дипломом, у нас були ще інші предмети, завданнями яких були етюди, начерки, автопортрети та довільні теми. Так ось, нам дали тему анімації війни в Україні. Кров, кишки, черепа, свиней тощо я не дуже хотіла малювати, тому я вирішила намалювати саме власні емоції у моменти, коли вибухи були десь поряд зі мною. Кожен раз, коли я намагалася сідати робити дипломну роботу, поряд завжди були чутні сильні вибухи, або ж починалася повітряна тривога. То ж зробила анімацію саме зі злим обличчям, бо це було не смішно, страшно і не безтурботно.
Інша моя ілюстрація тісно пов’язана з моїм рідним містом Краматорськ. Вранці 8 квітня на жд вокзал прилетіла ворожа ракета і вбила дуже багато діток та дорослих. Тоді злості не було меж і я намалювала дівчинку з іграшкою, як символ всіх діточок, котрих забрала війна. Я сама пройшла через все це і маю великий досвід, коли твоє життя може за одну секунду обірватися…
Звідки ти взагалі черпаєш натхнення для творчості?
Я дуже полюбляю дивитися на мистецтво різних художників в інтернеті. Через Інстаграм, Пінтерест, Art Station та інші. Надихаюся роботами інших художників і саме так з’являються нові ідеї та бажання. Або ж інколи ідеї приходять самі у голову, хочеться відразу намалювати їх.
Як ти захопилася вишивкою?
Ще з часів школи полюбляла вишивати хрестиком, а потім якось закинула цю справу. Темою диплому в нас була дитяча книжка, треба було проілюструвати та оформити її. Я хотіла робити ілюстрації вишивкою гладдю. Але після початку війни переробила трохи техніку, бо часу залишалося мало. Потім багато бачила в інстаграмі майстрів, які дуже гарно вишивають тварин (собаки, кішки, пташки), мені так сподобалося і я подумала чому б мені не спробувати вишити саме когось. Пройшов деякий час і в моєї подруги був день народження, я не знала що подарувати і вирішила зробити сюрприз - футболку з вишивкою її домашнього улюбленця. З того часу й почалося моє одне з улюблених справ і хобі.
Чи створюєш ти роботи на замовлення?
Так, саме з того часу я почала рекламувати свої вишивки, так і з’явилась одна з теперішніх постійних клієнток, чому я дуже рада. Майже у всіх друзів є моя вишивка, це мабуть найприємніше, коли рідні люди бачать, носять мою частинку душі. Щодо того, як придбати мої роботи, то я вишиваю на замовлення який завгодно вам малюнок. В мене є інстаграм, а також телеграм. Якщо зацікавило або є питання, то пишіть туди, з радістю відповім.
А що подобається малювати особисто тобі?
Мені дуже подобається малювати портрети людей, іноді їдеш у метро і продивляєшся кожного пасажира, кожну рису обличчя. Мабуть це дивно звучить, але для художника це важливо, бо я запам'ятовую риси і потім можу відтворити портрет. Саме таким чином потім формується фантазія. Не можу без дрібних деталей, просто обожнюю вимальовувати волосся, губи, очі - це як наркотик. Також дуже мрію працювати у геймдейві, а саме малювати персонажів для відеоігор. Тому люблю скетчити різних істот: гномів, орків, дворфів. Для мене це наче хобі. В майбутньому хочу працювати 2D художником, малювати різних персонажів та займатися улюбленою вишивкою в вільний час.
Малювання, на твій погляд, це талант чи цьому можна навчитися?
Я вважаю,що талант можна розвивати, а можна й ні, все залежить від тебе самого. Якщо є бажання, опір, жага до здобуття професійності, терпіння, бажання сприймати й аналізувати помилки, то двері завжди відкриті. Якщо в людини є бажання, то малюванню можна навчитися і талант прийде з часом, бо народжуємося ми однаковими. Проте, якщо в людини є талант до чогось, тобто одразу він знає чого хоче, що йому цікаво, до чого тягнеться серце, то їй набагато буде легше йти до професійності та майстерності бажаного інтересу.
«Проект реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program.
