На побитому осколками службовому авто Валентин Михайленко разом із напарниками евакуював поранених, розвозив їжу та воду. Під час бойових дій вони пробилися до укриття, де ховалися 20 дітей-сиріт, із дорогоцінним вантажем – генератором, мішками борошна та цукру. Поліцейський не раз дивився в очі смерті - поряд із ним снарядом вбило цілу родину, а його будинок російські військові розбомбили.

Валентин Михайленко – начальник сектору реагування патрульної поліції Мангуша, що наразі тимчасово окупований. З 2014 року до функцій правоохоронця додалися чергування на блокпостах, охорона стратегічних об’єктів, відпрацювання населених пунктів.

 «Щодня стикалися з нестандартними ситуаціями, вилучали боєприпаси, кожен день міг бути останнім. Усі працювали пліч-о-пліч, щоби перемогти ворога та захистити країну», - згадує поліцейський.

У 2017 році він очолив підрозділ і оптимізував розташування нарядів так, щоб допомога людям надходила максимально швидко.

Коли російські війська 24 лютого 2022 року вторглися в Україну, Валентин за сигналом бойової тривоги прибув до місця дислокації та до останнього ніс службу в оточеному Маріуполі.

Група реагування завжди була першою на місці події та допомагала постраждалим від російських бомбардувань.

«Коли потрапляли під обстріли - вибігали з автомобілів, падали на землю, машини всі були побиті осколками. Страху як такого не було. Думав, що якщо я цього не зроблю, то ніхто не зробить, що я відповідатиму за кожного, кому не допоміг», - каже Валентин Михайленко.

Корінний маріуполець переживав біль разом з усіма мешканцями. Люди стали згуртованішими – всі допомагали один одному.

У першу чергу правоохоронці допомагали тим, хто самотужки не міг про себе подбати.

«У Приморському районі залишалося в укритті близько 20 дітей-сиріт. Отримали завдання – щоб у дітей було світло, їжа, вода. Привезли генератор, 5 мішків борошна, цукор, усе, що їм потрібно», - у блокадному місті це були найкоштовніші речі.

 «Маріуполь – це моя сім’я, мій дім, усе, що в мене було. Я там народився, виріс… У ті жахливі дні я зрозумів, що найбільша цінність - це родина, що все може закінчитися в один момент», - ділиться поліцейський.

Валентин на власні очі бачив, що таке «рускій мір» і що він робить із маріупольцями:

«20 квітня я евакуював свою родину, їхали по вулиці Набережній із тещею, донькою, коли раптом переді мною метрів за 70 - пряме влучення снаряду в машину. Сім’я згоріла живцем. Це бачили  діти, це тяжко пережити. На місці цієї родини могли бути й ми».

Валентин Михайленко продовжує нести службу в лавах поліції Донеччини та докладає зусиль, аби зберегти якнайбільше життів: допомагає людям евакуюватися, підтримує тих, хто, як і він, втратив рідну домівку.

«Плани на майбутнє – залишитися живим, бути поруч із родиною та працювати на благо країни. Виходиш кожного дня на службу, а в голові одне – що ми переможемо, що все буде добре», - попри всі втрати, Валентин живе вірою в те, що Україна переможе.