Донецька ОВА та платформа Меморіал героїв згадують загиблих захисників з Донеччини.
Старший лейтенант Максим Данилов на псевдо Даня загинув 16 березня 2022 року під час бойового завдання в Маріуполі. Воїну назавжди 42 роки.
«Ліс – то була його стихія. Гори та море – його родичі, вони мали спільну мову», – розповіла мати Тетяна.
Максим пішов на війну серед перших: спочатку служив у добровольчому батальйоні «Донбас», а з 30 квітня 2015 року уклав контракт з «Азовом».
«Завжди ретельно вибирав собі товаришів, котрим довіряв думки та погляди. Захоплення військовою технікою, видами зброї, а також заняття спортом дуже стали йому у пригоді під час бойових завдань. Охоче передавав досвід побратимам та товаришам, навіть коли перебував у короткотривалих відпустках вдома, – розповіла Тетяна. – Одного разу на моє питання по службі відповів: «Сказати правду не можу, а говорити неправду не буду». Відтоді ми цю тему не обговорювали ніколи».
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Максим перебував на базі підрозділу. З матір’ю спілкувався лише в SMS і короткими відео. Двічі воїнові вдалося зателефонувати – 7 та 13 березня. Під час останньої розмови, яка тривала кілька хвилин, боєць немов прощався: «У мене все добре, не хвилюйся, ми обов’язково переможемо. Бережи себе», – сказав він матері. Того дня Максим підбив російський бронеавтомобіль «Тигр» із ручного протитанкового гранатомета РПГ-7.
«Даня - максимально позитивна, відкрита, щира і дуже приємна людина. Був відданим, вірним підрозділу, справі та ідеї, – поділився побратим Сток. – Відмінний командир роти. А ще Даня офігенно стріляв з РПГ. Він був другом нашого взводу розвідки. Тому, коли почалися бої в Маріуполі й бійців бойової спецпідготовки відряджали до підрозділів, Даня доєднався до нас. Він виходив на позиції, палив ворожу техніку, стріляв по противниках. І все це робив з посмішкою на обличчі. Загинув під час прориву колони російської техніки: Даню смертельно поранило осколком від танкового снаряда. Тіло побратими евакуювали, але, на жаль, не змогли поховати. Загибель Дані – велика втрата класної людини та професіонала».
За життя Максима нагородили пам'ятним знаком «Захисник Маріуполя», відзнакою Президента «За участь в АТО», нагрудним знаком НГУ «За доблесну службу», відомчою заохочувальною відзнакою МВС «Вогнепальна зброя» та нагрудним знаком МВС «За відвагу в службі», а вже посмертно – і орденом «За мужність» III ступеня.
«Я щиро пишаюся своїм мужнім, надійним, чесним, хоробрим героєм, справжнім воїном, захисником своєї Батьківщини! Ти лишив дуже теплі спогади в душах товаришів і знайомих, які й наразі тримають зі мною зв'язок. Світла тобі пам'ять, синку, велика надія, що ми зможемо тебе поховати з честю», – сказала мати захисника.
Станом на червень 2025 року оборонця досі не поховали.
У нього залишилися мати Тетяна, похресниця Варвара, її родина, а також інші рідні та близькі. Чотирилапий друг захисника, американський стафф Тіт, тепер живе з друзями захисника в Краматорську.
