За часів дитинства моїх батьків ідеєю Х було стати піонером. Якщо всі довкола ходили з червоними краватками, а у тебе такої не було, це ставало трагедією.
Можна годинами говорити про те, що тоді нівелювалася особистість, стиралися межі між індивідуальністю та суспільством, Але важко не погодитись, що тоді був ідеал. Сякий-такий, один на всіх, проте ідеал. Перебудова. Перебудували все старе, нового - зась. У літературі Шевченко став “пиякою та шлангом”, “Леська та Олька - лесбіянками” (Леся Українка та Ольга Кобилянська. - Ред.). По телебаченню - дешеве підвальне порно, дивакуваті “Том і Джері” і Термінатор.
Здавалося б, і поганого нічого, але й гарного мало, бо все чуже, руйнівне. І найголовніше - героя немає. Ніякого. Дуже добре, коли діти орієнтуються на батьків, ще краще, якщо ці батьки дійсно є гарним прикладом. А якщо підліток шукає свій ідел поза межами сімї, з кого брати приклад? З Вірки Сердючки чи з Діми Білана?
Політичнідіячікусаються, сценузаполонили “співаючітруси”, усучаснійлітературіпереважнобезликітабездіяльнігерої. У фільмах ще гірше, бо кожен другий - “мильна опера” з героями, які втрачають память, або блокбастер, де герой убиває все, що рухається. От і граються дітки на подвірї в гру на літеру “М”. Яку? В маніяка. Чи можна з усього сучасного суцвіття виокремити хоч якусь придатну для життя ідею - питання Х сьогоднішнього дня. Але яким буде наше майбутнє без ідеалу - страшно уявити вже сьогодні.