Померла Єлизавета ІІ. Якою королева Великої Британії увійде в історію

Ця новина, без перебільшення, стала шоком для Великої Британії та всього світу. Незмінна, здавалося б, британська королева несподівано відійшла у вічність у 96-річному віці — через рік по смерті чоловіка, принца Філіпа.

Британські ЗМІ переповнені заздалегідь підготовленими некрологами про Єлизавету ІІ, телеканали екстрено змінили сітки мовлення, службовці готуються до державного похорону — першого з 1965 років, коли такої честі удостоївся британський прем’єр Вінстон Черчилль.

Смерть найпопулярнішого британського монарха, який пробув на троні найдовше в історії — це привід не лише віддати шану королеві та замислитися, як їй вдалося стати “острівцем стабільності” для цілої нації, а й поміркувати про майбутнє королівської родини як такої.

Життя від війни до війни

Юнацькі роки Єлизавети ІІ (а точніше, Елізабет Александри Мері Віндзор) припали на Другу світову війну. Вона стала першою в історії королівської родини жінкою, яка служила в армії, навіть отримала звання лейтенанта. Війна, до слова, наклала відбиток і на її повоєнне життя: весільну сукню вона купувала за купонами, які ввели у Великій Британії для відновлення економіки.

На престол Єлизавета ІІ зійшла у 25 років — після смерті свого батька, Георга VI, у 1952 році. Звістка про це застала її з чоловіком під час візиту до Кенії. Уже згаданий Черчилль, до слова, сумнівався в тому, чи зможе «дитина» взяти на себе таку відповідальну роль. Як виявилося, змогла.

Правління Єлизавети ІІ збіглося в часі з періодом, який можна називати «присмерком Британської імперії»: вона остаточно позбулася всіх колоній, вступила в Європейський Союз і вийшла з нього, пережила громадянську війну в Ірландії та референдум про незалежність Шотландії, призначила 15 (!) прем’єр-міністрів, застала майже стількох президентів США.

Королева, здається, відчула (чи інтуїтивно розуміла): ключ до успіху — вміння змінюватися з часом і вловлювати настрої народу. Саме це дозволило їй та всій королівській родині пережити і найбуремніші світові та внутрішні події, і внутрішні скандали (про них дещо згодом).

Як наслідок, Єлизавета ІІ ще у 2015 році стала монархом, який правив найдовше в історії Великої Британії, а зовсім нещодавно, в червні 2022-го — другим за тривалістю правління у світовій (!) історії.

Сучасна любов і «тиха дипломатія»

Перераховувати здобутки й досягнення покійної королеви — річ невдячна, але про кілька з них згадати все ж варто.

Єлизавета ІІ багато доклалася до того, щоб зробити королівську родину максимально наближеною до народу. Її весілля першим в історії транслювалося в прямому етері телебачення.

Саме за її правління стали звичними зустрічі монарших осіб із простими людьми — раніше навіть підходити на відстань витягнутої руки було заборонено. І ви, певно, пригадаєте такі «дрібниці», як стрибок із парашутом під час літньої Олімпіади-2012 у Лондоні чи публікація твіту на iPad.

Без сумніву, за її правління й сам підхід до стосунків серед членів королівської сім’ї став більш сучасний. Дещо іронічно, що батько Єлизавети ІІ став королем після того, як його брат Едуард VIII зрікся престолу, бо вирішив побратися із «чужинкою» — американкою Воллі Сімпсон. Її онуки — Вільям і Гаррі — взяли шлюб із дівчатами некоролівського походження. А не так давно в королівській сім’ї відбувся перший гей-шлюб: двоюрідний брат Філіпа лорд Айвар Маунтбеттен побрався зі стюардом однієї з британських авіакомпаній Джеймсом Койлом.

Та найвагоміші для самої Великої Британії її досягнення, без сумніву, лежать у царині дипломатії. Чи б пак, «тихої дипломатії». Єлизавета ІІ зустрічалася й говорила з більшістю лідерів світу, знаходячи з ними спільну мову завдяки розуму й харизмі.

І навіть у цих, здавалося б, протокольних заходах були свої «вперше». Перший за століття візит в Ірландію у 2011 році — уже як незалежної держави, з якою у Сполученого Королівства була непроста історія взаємин. Перші в історії монархії візити до Саудівської Аравії й Китаю. Перша зустріч із Папою Римським (яких за правління Єлизавети ІІ було сім) у Ватикані. Зрештою, перше відвідування мечеті.

Навіть у поважному віці королева не припиняла брати участь у близько 600 заходах на рік, опікуватися десятками фондів і щодня відповідати на сотні листів. Смерть чоловіка, принца Філіпа, очевидно підкосила її, але вже незабаром по завершенні похорон вона продовжила виконувати королівські обов’язки.

Своєрідним акордом діяльності Єлизавети ІІ на троні став платиновий ювілей — 70 років, який Велика Британія святкувала чотири дні. Тоді світ кепкував із юного принца Джорджа, якому не подобалося стояти перед галасливим натовпом. І не було (майже) ніяких ознак того, що вже через кілька місяців королеви не стане.

Не минулося без скандалів

Життя Єлизавети ІІ не минуло безхмарно. Часом їй доводилося вирішувати серйозні кризи, які ставили під загрозу буквально весь інститут монархії.

Такими кризовими роками виявилися 1990-ті, коли рівень підтримки королівської родини впав до найнижчого за правління покійного монарха через скандальні розлучення й пожежу у Віндзорському замку. Єлизавета ІІ сама це визнала, сказавши у відомій промові 1992-го про «annus horribilis» (жахливий рік).

Попереду було ще важче випробування — інтерв’ю принцеси Діани журналісту BBC Мартіну Баширу, яке стало найбільшим одкровенням про неприглядний бік життя монаршої сім’ї. Далі смерть принцеси й критика королеви через відсутність реакції (пізніше вона в телевізійному зверненні вшанує пам’ять Діани).

З більш недавніх подій, що сколихнули королівську родину, не можна не згадати звинувачення принца Ендрю через зв’язки з покійним мільярдером Джеффрі Епштейном, якого звинуватили в торгівлі людьми, та зречення королівських обов’язків онуком Єлизавети ІІ — принцом Гаррі з дружиною Меган Маркл. Останні в резонансному інтерв’ю Опрі Вінфрі навіть звинуватили одного із членів монаршої сім’ї в расизмі через критику кольору шкіри їхнього сина Арчі.

Усі ці скандали Букінгемський палац зміг залагодити не в останню чергу завдяки самій королеві, яка не боялася ухвалити кардинальні рішення. Як-от відсторонення Ендрю від королівських обов’язків.

Вплив Єлизавети ІІ не обмежувався лише справами власної родини. Хоча британський монарх зобов’язаний не втручатися в політику, королева все ж користалася повноваженнями й впливала на політичне життя своєї країни.

Минулого року газета The Guardian опублікувала резонансне розслідування, згідно з яким Єлизавета ІІ вплинула на формулювання сотень законів на свою користь. Так вона гарантувала собі майже повний імунітет від кримінального та цивільного переслідування.

А у серпні 2019 року в розпал виходу Великої Британії з Європейського Союзу саме за згоди королеви відбулася пророгація (призупинення роботи) парламенту — крок, який одних спонукав звинуватити тодішнього прем’єра Бориса Джонсона у втягуванні Єлизавети ІІ в політику, а інших — закликати до повалення монархії.

Виклик для британської монархії

Після смерті королеви Велика Британія й території, формальною главою яких вона була, перебуватимуть у десятиденному траурі. І хоча наступна коронація ще не відбулася, наступник уже відомий — це старший син Єлизавети ІІ, 73-річний Чарльз.

Найстаріший на момент сходження престолу британський монарх узяв собі тронне ім’я Чарльза ІІІ (чи то Карла ІІІ за старою традицією). Його дружина, 74-річна Камілла, отримала титул королеви-консорта — він покликаний, з одного боку, остаточно перегорнути сторінку стосунків Чарльза й Діани (через них Камілла досі не є популярною в більшості британців), а з іншого, підкреслити, що королевою в повному сенсі слова (як Єлизавета ІІ) вона не стане.

Власне, й сам Чарльз є майже вдвічі менш популярним за свою матір — навіть його наступник, 40-річний принц Вільям, був би для британців нині бажанішим монархом. Усе через подружню зраду улюблениці британського народу Діані та подекуди «ненормальні» як для члена королівської родини коментарі про політику.

У 2015 році стало відомо, що Чарльз у листуванні з колишнім прем’єром Тоні Блером висловлював власні думки щодо того, якою має бути політика уряду, що в принципі неприпустимо для монаршої особи. А не так давно пов’язаний із ним фонд втрапив у скандал, бо нібито роздавав почесні звання за гроші.

Прогнози — річ невдячна, але є підстави вважати, що принаймні початок правління Чарльза ІІІ мине в тіні його матері, яка стала символом стабільності й непорушності «старої доброї Британії» для її підданих та всього світу.