Журналіст з Краматорська Олександр Качура: "Той, хто побачив війну, ніколи не буде тим, ким був раніше"

301145284 3328431704107555 324436599573077267 n

З перших днів повномасштабного вторгнення росії журналіст та письменник з Краматорська Олександр Качура займається волонтерською діяльністю. Разом з іншими небайдужими мешканцями Донецької області він їздить місцями активних бойових дій, ризикуючи власним життям, щоб доставити українським військовим усе необхідне. Продовжує займатися він і письменницької діяльністю. Нещодавно в Угорщині відбулася презентація книги Олександра "Шмаття війни. Крим", яку він написав спільно з угорською журналісткою Ільдіко Епер'єші. 

"Східному проекту" Олександр розповів, як створювалася книга, яка допомога зараз потрібна хлопцям на фронті та поділився планами на майбутнє.

Яким був твій ранок 24 лютого?

Такий само, як і у всіх мешканців міста. Я почув звуки обстрілу Краматорського аеропорту. Відразу зрозумів, що почалася війна, про це раніше говорили дуже багато, зайшов до інтернету, переглянути стрічку новин, та побачив відео, де путін оголосив про початок так званої "спецоперації".

Якою була твоя перша реакція на початок війни?

Організм мобілізувався повністю. Я одразу почав заклеювати вікна, зміцнювати балконний блок, перегородив його шафою, загалом підлаштовував житло під реалії війни. Далі твердо вирішив допомагати місту, чим зможу. Буквально 25 чи 26 лютого побачив, що городяни під час виїзду з Краматорська будують блокпост, одразу запитав, чи потрібні їм зайві руки, вони кажуть "так". Я подзвонив товаришам, вони теж приїхали допомагати. Та й інші люди їхали по своїх справах, зупинялися та допомагали. Пізніше я допомагав будувати навколо міста укріплення, розливати Бандера-смузі.

Які зміни у твій звичний графік привнесла війна?

У мене повністю почали плутатися день та ніч, я іноді навіть не фіксую, яке сьогодні число і який день тижня. Зате чудово пам'ятаю, які завдання мені потрібно виконати. Раніше я розумів, що, наприклад, час з 9:00 до 18:00 я приділяю роботі, потім роблю заплановані справи, а ввечері є час на відпочинок та дозвілля. Зараз все по-іншому. Робота може бути пізно вночі, а час на сон з'являється тільки під ранок.

296399980 3308719202745472 611027703768779329 n

Розкажи про свою волонтерську діяльність 

Ми об'єдналися у велику групу, певного напряму діяльності немає, намагаємось допомагати нашим військовим, коли з'являється потреба: від медичного забезпечення шпиталів та медицини на фронті до маскувальних сіток, тепловізорів та автомобілів. На початку війни навіть возили ЗСУ їжу під Волноваху, бо там були з цим великі проблеми. Продовжуємо ми вести і інформаційну діяльність у соціальних мережах. Я часто виступаю на міжнародних телевізійних каналах і продовжую писати книги. Насправді дуже багато чого хочеться робити, але, на жаль, на добу лише 24 години, а війна триває цілодобово.

286171410 3268733943410665 4447645318362334141 n

Що зараз необхідно військовим на передовій та мирним жителям регіону, які не евакуювались?

Військові, насамперед, потребують важкого озброєння та бронетехніки, яка їх захищатиме. Москалі не шкодують боєприпасів, вони просто стріляють із усього, що мають. У наших військових із цим проблеми, тому іноді лінія фронту просідає. Нам потрібно більше далекобійних систем, артилерії, снарядів, щоб могли вогнем придушувати їх, більше високоточних систем, яких у росіян немає, безпілотників, тепловізорів.

Наприклад, ми збирали гроші на прилади нічного бачення для водіїв та розвідників, люди з-за кордону надіслали це обладнання, ми відвезли їх хлопцям у Піски, вони користувались ними близько доби. Це не через те, що воно погане, на жаль, на війні ламаються люди, були великі втрати і наші військові потрапили у м'ясорубку, спорядження, відповідно, зіпсувалося. На війні все живе дуже мало, але коштує великих грошей.

Щодо мирних. Причини, чому вони не поїхали різні. Багатьом нікуди або немає за що виїжджати, інші допомагають фронту на місцях, треті "ждуни", які хочуть "руський мір”. Тому перед тим, як їм допомагати, потрібно розібратися в цих причинах. Годувати тих хто потім розсікатиме з російськими прапорами, якщо, не дай Боже, ЗСУ покинуть місто, мені б, наприклад, не хотілося. А взагалі мирним потрібні звичайні побутові умови та необхідні комунікації: газ, вода, електроенергія, а також їжа та інфраструктура: магазини, що працюють, лікарні, та щоб снаряди над головами не літали. Тим, хто не евакуювався, крім усього названого потрібна гуманітарна допомога, а в холодну пору року дрова та розуміння як виживати.

301623213 3263506977266127 2575435371819077841 n

А для того щоб люди зараз не поверталися до міста, яке під обстрілами, їм потрібно надавати допомогу в містах, де вони тимчасово проживають. Часто так буває, що людина приїжджає в незнайоме місто, і їй одразу пред'являють величезний цінник на квартиру, нема чим його сплатити, і людина повертається. Або, наприклад, люди, які злякалися і поїхали одразу 24 лютого, а через півроку гроші скінчилися, роботи немає, грошей немає і доводиться повертатися. Потрібно, щоб цього негативного досвіду не було.

Чи продовжиш ти далі займатися волонтерством чи перейдеш на інші види діяльності?

Поки моя допомога потрібна армії, я її надаватиму незалежно від того, буде це волонтерська робота, інформаційна чи якась інша.

Розкажи про нову книгу "Шмаття війни. Крим", яку ви написали спільно з Ільдіко Епер'єші: про що вона, як створювалася та які питання у ній піднімаються? 

Мені завжди було цікаво дивитися на різноманітні події з різних боків, щоб докопатися до істини. Наприклад, завдяки тому, що я був у Криму під час окупації, робив там репортажі та привіз багато інформації з'явилася книга "Шмаття війни. Крим". Вона поділена на дві частини.

У першій містяться репортажі та фото за час окупації у 2014-2015 роках, у другій – історії людей, які жили чи продовжують жити у Криму, яких там переслідують. Наприклад, це кримські татари чи громадські активісти, проукраїнські жителі, є навіть історії проросійських, які чекали на "руській мір", і те, як змінилися їхня думка. Ми простежили історію "зелених чоловічків", найманця та донського козака, які жалкують, що взяли участь у цій історичній помилці та розповідають про справжні цілі російської влади під час анексії Криму. Ще в книзі містяться інтерв'ю з миколаївськими льотчиками, які викрали з-під носа окупанта військову техніку, щоб вона не дісталася ворогові, з хлопцями, які не отримували наказів під час облоги військових частин. Ми постаралися розібратися в ситуації та виклали факти, але наприкінці не зробили висновків, вони очевидні.

Книжка писалася приблизно півтора року, спочатку там були нариси репортажів, а потім ми почали пошук героїв.

300474619 3328403494110376 7742578948173600561 n

Чи були вже відгуки читачів на книгу? Що про неї кажуть?

Відгуки позитивні. Попередній тираж, який друкувався для Угорщини, практично проданий. Це вже друга частина книги, перша вже розпродана, у ній ми писали про події на Донбасі.

Окрім України та Угорщини, в яких ще європейських країнах з'явиться книга?

Я б дуже хотів, щоб вона з'явилася у Німеччині, Франції, Великій Британії, Польщі, Балтійських країнах, США. Але Мінкультури зараз не має грошей, всі вони йдуть на оборону країни, тому видання книги різними мовами, як зараз кажуть, не на часі, а в приватних виданнях потрібна передоплата, а на неї теж немає грошей. Тому чекаємо на допомогу донорів, або будемо збирати донати.

Як можна буде придбати книгу?

Щоб придбати першу частину, можна написати у фейсбуці мені або Ільдіко Епер'єші, чи просто купити в книгарнях України "Книгарня Є" або "Фоліо", друга тільки готується до друку, зараз я займаюся її перекладом, тому до кінця року вона має з'явитися.

Чи плануєш ще писати книги?

Так, бажання писати є. Зараз працюю над перекладом своєї книги "Covid-19. Ох*їтительні історії", планую її випустити, тому якщо є видавництво, готове видати цю книгу, буду радий співпраці.

Як взагалі почав писати свою першу книгу?

Перші спроби написати книгу були ще у дитинстві, мені завжди було це цікаво. Я почав писати фантастику і книга була знищена мною особисто, тому що у якості прообразів я брав своїх знайомих і описував нібито пережиті ними події, а пізніше вони почали відбуватися з ними в реальному житті. Мене це почало насторожувати, і я спочатку перестав писати книгу, а потім знищив її. А у співавторстві з Ільдіко Епер'єші ми написали дві книги "Шмаття війни. Донбас" та "Шмаття війни. Крим".

298493550 3318293121788080 4583164379520245110 n

Яку б літературу ти порадив прочитати під час війни?

Порадити можу багато всього, але це справа смаку. Наприклад, для задоволення раджу книгу Чарльза Буковськи "Жінки", або Мартіна Бреста "Вірочка" та всі частини "Піхоти", а якщо орієнтуватися на війну - Євгенія Спіріна "Морг. Історії луганського санітара", особисто я залишився від неї під враженням чи Сергія Лойко "Аеропорт" та "Рейс", або Андрія Куркова "Сірі бджоли".

Нещодавно ти побував на виставці російської розбитої військової техніки у Києві. Розкажи, що цікавого там побачив?

Всю російську техніку українці зазвичай бачили або на власні очі, якщо їхнє місто було окуповане, по телевізору або в youtube у пропагандистських роликах. Збоку могло здатися, що це грізна техніка, але горить вона так само, як усе, і нічого в ній страшного немає. Це не інопланетні космічні кораблі, це звичайна техніка орків, яка не завжди була модернізована на краще.

Я отримав естетичну насолоду від цієї виставки. Ну хотіли ж росіяни, щоб їхня техніка пройшла парадом на Майдані Незалежності, і ось вона там з’явилася, щоправда, є нюанс. Людей на виставці було дуже багато, на техніці багато хто робив написи: "За Донбас", "За Бахмут", "За Крим" тощо.

А ще там був цікавий випадок: до мене підійшла жінка та попросила сфотографуватися, було приємно, що мене впізнали на вулиці.

300993769 3328432320774160 6381377512940535861 n

Чим зараз займаєшся окрім волонтерства та письменницької діяльності?

Продовжую працювати в Донецькій облдержадміністрації та добровольцем Дружківської тероборони.

Як зараз минає твій звичайний день?

Прокидаюся, снідаю та їду по справах, на фронт чи працюю за ноутбуком. По можливості виділяю час, щоб побути наодинці, записати свої думки або попрацювати над книгою. Буває навіть немає часу прочитати повідомлення, які надходять у месенджерах, життя стало дуже насиченим. Взагалі той, хто побачив війну, ніколи не буде тим, ким був раніше.

284464270 2024492551056655 3764644342927276701 n

Яким, на твою думку, буде подальший хід війни?

Я не Арестович, тож не можу заявляти, що за 2-3 тижні все закінчиться. Війна буде тривалою, але залежить від характеру нашого народу. Безперечно, Україна переможе, і в цьому навіть немає краплі сумнівів. Головне, щоб ми змогли на власні очі побачити цю перемогу.

На війні загинуло вже стільки знайомих, що у телефонному довіднику зараз утворився справжній цвинтар контактів товаришів. Це дуже страшно. Особливо, коли дзвониш по справах, а незнайомий жіночий голос каже, що цієї людини більше немає, а це її мама чи дружина. Я сиджу і не знаю, що відповісти, слова пропадають, я не знаю, що говорять у таких випадках. Людину вже не повернути.

Що б ти побажав жителям Краматорська та Донецької області, яка зараз перебуває в епіцентрі бойових дій?

Насамперед не вийоб*ватись. Тут підходить саме це слово. Я нещодавно приїхав до знайомої, подивитися чи все нормально з її квартирою після нічного прильоту, і побачив таку картину: навколо розбите скло, стоїть столик та лавочка, сидять мужики, грають у доміно. Виє сирена, але партію вони не закінчують, вони просто говорять голосніше.

Люди, ви не безсмертні, подумайте про себе та близьких людей, про безпеку. Я по життю фаталіст і вірю в долю, але грати у доміно під сиренами у місті, яке обстрілюється – це вже занадто. Дотримуйтесь правил безпеки, спускайтеся в укриття, заклеюйте вікна і, по можливості, евакуюйтеся. Ситуація тільки розпалюватиметься, у планах росіян захопити Донецьку область, але у них не виходить, тому обстріли тільки посилюватимуться. Бережіть себе!

1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 7 голосов
Если заметили ошибку, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter