Незабутній тиждень видався у журналістів Донеччини завдяки проєкту “Схід і Захід: журналістський обмін”. В рамках нього ми мали змогу побувати на Прикарпатті, побачити неймовірну красу краю, розвинену інфраструктуру, кращі підприємства та громади, поспілкуватися з чудовими людьми, патріотами своєї країни, дуже щирими, відкритими, які вміють приймати гостей та мають колоритний гумор.

Раніше у нашому краї побували колеги з Прикарпаття. І от тепер настала наша черга поділитися враженнями.

Потяг переніс нас у майбутнє

Їхали ми у потязі «Костянтинівка-Івано-Франківськ». Це дуже комфортний сучасний експрес. Дуже чистий у всіх локаціях. Провідники ввічливі, доброзичливі. Як ми зрозуміли, вони з Прикарпаття. Тому були й цікавинки. Так, сусідка по купе пішла запитати, чи будуть топити вночі. На що провідник їй сказав: «Що ви переймаєтеся, звичайно будемо, але візьміть коцик, якщо вам холодно стане, і все». Як з’ясувалося, коцик – це ковдра.

Також був цікавий момент, коли табло у вагоні показало дату нашої поїздки – 2023 рік. І ми зрозуміли, що це добрий знак. Значить, будуть ще візити. Буде співпраця і в майбутньому.

Красивий та затишний Івано-Франківськ

Перший візит у Івано-Франківську був до обласної державної адміністрації. Там з вітальним словом до нас звернулася голова Івано-Франківської ОДА Світлана Онищук.

«Вітаю вас на Івано-Франківшині. Надзвичайно приємно, що такий проєкт реалізується. І в нас великі надії, що він буде втілюватися у наших областях і до нього приєднаються й інші області.

Для нас важливо і знаково, що цей проєкт розпочинав Деніс Шмигаль, премєр-міністр України, будучи на посаді голови ОДА, з ціллю єднання України. Тому обласна державна адміністрація з великою радістю продовжує і буде продовжувати цей проєкт, щоб він мав хороші здобутки для населення Прикарпаття та населення Донецької області.

Наше Прикарпаття – це глибоко духовний край, де багато святинь. І ви зможете їх побачити, познайомитися з нашою самобутньою культурою, побачити особливості Прикарпаття.

Мені шкода, що я не змогла разом з колегами приїхати до вас, але все виправляється. Я найближчим часом хочу приїхати до вас. Тому що Донеччина – прекрасний край. І в нас є багато спільностей. І ми повинні єднатися через ці спільності. І шукати нові можливості для співпраці», - сказала Світлана Онищук.

Потім нам показали місто. Провели цікаву екскурсію по вулицях, по «стометрівці». Це вулиця для прогулянок, пішохідна зона на початку вулиці Незалежності. На ній багато скульптур, кафе, зон відпочинку, книгарень, крамниць. Будинки тут збудовані у стилі класицизму та бароко.

Нам показали Івано-Франківський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Івана Франка, Івано-Франківську ратушу – єдину цивільну споруду, що має позолочений купол. А також ми завітали до Музею мистецтв Прикарпаття.

Музей мистецтв Прикарпаття розміщується, починаючи з 1980 року, у приміщенні колишнього римо-католицького костелу Непорочного Зачаття Діви Марії, святих Андрія та Станіслава, що є пам’яткою архітектури національного значення. Будівництво храму було розпочате на початку 1670-х років коштом тодішнього власника міста, польського магната Андрія Потоцького. І тут мала бути усипальниця для родини Потоцьких.

Будівля вражає своєю красою та величчю. Як і експозиція музею, де представлені зразки галицького іконопису, барокова скульптура Гуддера і Пінзеля, творчість класиків західноукраїнського малярства, а також роботи польських, австрійських, німецьких та італійських майстрів ХVIII-XX ст.

А ввечері ми взяли участь у прямому ефірі програми «Позиція Галичини» на обласному телебаченні «Галичина». У прямому ефірі були обговорені важливі теми для нашого суспільства. Також ми подивилися, як працюють наші колеги, як добре організована їх робота. Це справжні професіонали своєї справи.

Косівська кераміка, трембіта та інші родзинки краю

Наступного ранку вже о 7 годині ми їхали у комфортабельному автобусі у місто Косів. Де відвідали музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини. Нам показали та розповіли про життя гуцулів. Косівський музей відкритий в 1969 році. В основу музею була закладена збірка творів народного мистецтва Є. Сагайдачного - відомого українського художника та мистецтвознавця.

Експозиція знайомить з народним декоративно-ужитковим мистецтвом ХІХ-ХХ століть. Привертають увагу речі господарсько-побутового призначення - черпаки, коновки, пасківники, кептарі та кожухи, тайстри, пояси-череси, свічники, глечики та миски, які відзначаються вишуканими формами, оригінальним декоруванням.

Хочеться подякувати фахівцю музею за цікаву розповідь. З гумором. Адже мало показати експонати, варто ще вміти розповісти про них так, щоб запам’яталося.

Так, наприклад, про нам сказали, що на просторах гір був поганий мобільний зв'язок, тому трембіта дуже допомагала  в цьому плані. Вона сповіщала про вихід овець на полонину, відхід на той світ чи народження в сім’ї дитини. Нею запрошували на весілля, з нею колядували. Раніше вона була чи не єдиним засобом зв’язку вівчаря з селом. Довжина інструмента могла сягати 8 метрів.

Також ми дізналися багато цікавого про побут гуцулів. Наприклад, ми дізналися, що тутешні мешканці придумували багато чого корисного, що полегшувало працю. Ми побачили великий гребінець, який використовували для збору ягід. Величезний черпак, який використовували при виробництві молочної продукції. Пояс чоловічий «черес», який одягали на важкі роботи. А також зашивали гроші, коли вирушали у подорож. Бо, за словами музейників, у давнину були проблеми з банкоматами.

Безперечно, незабутні враження справила інтерактивна експозиція косівської кераміки. Дуже красиві вироби, від яких важно відірвати погляд. Але було приємно, що тут знають і нашу слов’янську кераміку. До речі, музей отримав подарунок від нашої делегації для своєї експозиції.

Потім ми поїхали у Верховинський район – це гірський район, найменший в державі за чисельністю населення. Але великий за площею.

Ми завітали у Білоберізьку громаду з центром у селі Білоберізка. Ця громада завдяки децентралізації стала однією з найкращих у своєму регіоні й не тільки. Громада об’єднує 17 селищ.  Вона займає площу 370 км. З населенням майже 9 тис. осіб.

Ми побували у мальовничому селі Устеріки.

Напевно, жити там – це просто мрія для тих, хто любить красиву природу, чисте повітря і спокій. Нам показали сучасний ЦНАП, який надає велику кількість послуг мешканцям громади.

І обладнаний усім необхідним. Також ми відвідали центр «Дія», який справив на нас незабутнє враження.

Голова громади Дмитро Іванюк розповів про її становлення: «Громада була заснована у 2015 році. На вибори ми пішли у березні 2016 року і 9 місяців жили потім без бюджету. З 2017 року ми перейшли на міжбюджетні відносини державного напряму. На першому етапі об’єдналися 3 сільські ради. На перших кроках було важко, бо люди не вірили в те, що буде краще, не хотіли змін. Говорили, що позакривають школи, навіть церкви позакривають… Але в подальшому вони побачили, що децентралізація – це хороша справа. І на сьогоднішній день усі задоволені. І навіть активісти-супротивники стали вже нашими друзями.

У 2020 році пішли на вибори вже всіма громадами. У нас 8964 мешканця і площа 370 км квадратних. Це я так називаю - тротуар до Вінниці.

У бюджеті була субвенція на розвиток територіальних громад. Ми розробили кошторисно-проєктну документацію на ЦНАП. Було долучено багато донорів, фінансування з місцевого бюджету, державного. Разом проєкт коштує 19 млн. грн. І тепер ЦНАП в громаді він є. Також тут знаходиться поліцейська станція та адміністрація сільської ради. Це зручно для мешканців. Вони приходять в одне місце та отримують послуги. ЦНАП надає 174 послуги, які ми будемо збільшувати. Також у нас відкритий сучасний Дія-центр.

Наразі бюджет громади 100 млн. грн. Більшість – це освітянська субвенція. Власних надходжень – 20 млн. грн.

Хочу подякувати керівництву держави, району за підтримку. Бо ми повинні розбудовувати громаду, покращувати життя людей».

Дмитро Іванюк розповів, що в місцевій школі створені умови для 20 учнів з віддалених районів, які навчаються і живуть у школі 5 днів на тиждень. Бо їм дуже далеко їхати додому. Дітей забезпечено 3-разовим харчуванням. До речі, порція коштує 30 грн.

Також голова громади розповів, що в останні роки дуже жваво розвивається туризм. І це дає робочі місця місцевому населенню. Також люди зайняті у сфері послуг – освітніх, медичних та ін. Хоча багато мешканців продовжують їздити працювати за кордоном. Але Дмитра Іванюка тішить те, що вони повертаються додому, а не залишаються за кордоном назавжди.

Дуже цікавим був візит до Криворівні, до Етнографічного музею старожитностей Гуцульщини. Це приватний музей Ярослава Зеленчука. За його словами, музей задуманий як такий, щоб розказував людям, як жили гуцули.

Він розповів, що гуцули випасали тварин, полювали, займалися збиранням ягід та грибів. Вони мали час на те, щоб прикрашати свої речі. В гуцулів багато дерев’яних речей, красиво оздоблених. Культовими дерев’яними речами є хрести та підсвічники. У музеї багато цікавих експонатів, фотографій, які ілюструють життя мешканців краю у різні часи.

Більше 3 тисяч писанок у Коломиї

У Коломиї нас зустріла велика писанка, у якій розмістився відомий Музей писанки.

Поряд з музеєм, до речі, знаходиться готель, який так і називається «Писанка». У самому музеї ми побачили більше 3500 експонатів.

Тут писанки, які зроблені на курячих яйцях, гусиних, утиних. Вони виконані у різних техніках. Також тут є писанки, які музею надсилають з різних куточків світу. І є писанки з автографами відомих українців, які побували у музеї.

Для журналістів був навіть організований невеличкий майтер-клас, на якому ми мали змогу спробувати розписати писанку.

За словами співробітників музею, справжня писанка повинна бути зроблена на повному сирому яйці. І в кошик на Великдень потрібно покласти хоча б одну таку писанку. А ще так можна перевірити, чи все у вас добре у житті. Бо якщо ви розписали писнаку і вона через деякий час почала псуватися, то не все добре і варто замислитися. А якщо все добре, то вона буде зберігатися довго.

Минулого року було проведено оновлення і модернізацію музею. Він виглядає дуже атмосферно і колоритно.

«Карпатнафтохім» та Долина-Агро

У день від’їзду ми побували на підприємстві «Карпатнафтохім», яке розташоване у місті Калуш. Це провідне підприємство нафтохімічної галузі промисловості України. 

Тут працює більше 2,5 тис. чоловік. Підприємство виробляє етилен і поліетилен, а також поліхлорвінілову смолу суспензійну та каустичну соду.

Приємно вразило, що у виробництві використовується продукція підприємства «Артемсіль» через її високу якость.

За словами заступниці директора підприємства з загальних питань та корпоративної комунікації, депутата Івано-Франківської обласної ради Марії Савки, середня зарплатня на підприємстві складає 20 тис. грн. Виплати відбуваються 3 рази на місяць: аванс, зарплатня та премія. Влаштуватися на підприємство не просто, бо люди тримаються за свої робочі місця. Велику увага приділяють молодим кадрам. Навіть є перспективи будівництва житла для молодих спеціалістів.

Підприємство займається також благодійною діяльністю. А ще робить посильний внесок у боротьбу з ковідом - допомагає з киснем лікарням Івано-Франківська.

У місті Долина ми побували на підприємстві “Долина Агро”, яке спеціалізується на вирощуванні ягідної продукції та саджанців. Акцент тут зроблений на вирощування лохини. Фірма співпрацює з партнерами з різних куточків світу і реалізує продукцію, як в Україні, так і за кордоном.

Гошівський монастир 

Монастир розміщується на Ясній горі, з якої відкриваються неперевершені краєвиди.

Сам монастир теж вражає своєю красою. Він відомий чудотворно. Іконою Божої Матері, яка була втрачена ще в минулому столітті. Ходять легенди, що вона дійсно творила чудеса. А зараз у монастирі зберігаються копії ікони.

Гошівський монастир – один із перших українських храмів, оснащених електронними дзвонами. Ми їх почули і це дуже красиво.

Завітайте на Прикарпаття

Програма в нас була дуже начинена, то вільного часу майже не було. Але ми встигли побачити, як живуть мешканці регіону. Звичайно, тут як і в інших регіонах, є свої проблеми. Але вони вирішуються завдяки наполегливій праці, залученню донорів, допомозі держави. На думку мешканців Прикарпаття, кожен з нас повинен бути патріотом своєї країни. Жити і працювати на її розбудову. І тоді в нас все буде добре.

Хочеться відмітити чистоту, скрізь, як на центральних вулицях, так і біля домівок. Також зачарували нас будинки. Видно, що господарі там живуть хороші, більшість прикрашені чи вишивкою, чи національним орнаментом на стінах. Також вони яскраві або дерев’яні, приємно дивитися.

Хочеться подякувати всім організаторам поїздки за можливість побувати у цьому краї, дізнатися про його культуру та традиції, спробувати смачні страви на насолодитися природними красотами. Окрема подяка за можливість послухати виступ ансамблю народної музики «Бревіс» Івано-Франківської обласної філармонії.

А також подякувати за можливість познайомитися з цікавими людьми. Дізнатися про працю наших колег. Нас зустріли так гостинно, що ми не почувалися у гостях.

Хотілося, щоб проєкт продовжувався і надавав можливість бувати в інших регіонах. Дізнаватися про життя там і розповідати нашим читачам.

А тим, хто не був на Прикарпатті, я рекомендую обов’язково туди завітати. Повірте, враження будуть незабутні.