Він закінчив Слов'янську ЗОШ № 16. В свої 21, Сергій побачив життя й смерть з усіх боків. Залишився сиротою разом з старшою сестрою та пройшов важку школу життя. Сергія виховали його рідний дядько та старша сестра Аліна, вона була йому як мати.

 

З самого початку війни в Україні, у Сергія боліло за рідну землю та близьких,які були єдиним вогником його душі.

 

У 2021 він вступив до лав Збройних Сил України.

 

З початком повномасштабної війни пройшов найгарячіші точки: Маріуполь, Авдіівку, де з боями виходив з оточення й дев’ять днів провів у лісах, сам на сам з ворогом. Декілька днів Сергія переховувала жінка в одному з окупованих сіл,вона допомогла йому дістатись своїх позицій. Ось так з‘єднує нас всіх наша земля.

 

Завдяки перебуванню в тилу ворога, викрив основні замасковані позиції окупантів,що надало можливість іншим підрозділам не попасти до засідки й зберегти життя багатьох хлопців.

 

Саме за це, Сергій був нагороджений орденом «За Мужність» - третього ступені.

 

Сергій повернувся на фронт невдовзі, знов на ті самі рубіжі й продовжив боронити рідну краіну.

Під час бойового завдання, в прямому зіткненні з ворогом, хлопці прийняли свій останній бій. 8-го травня під Волновахой вигравши час для інших підрозділів, які закріплялися на цій ділянці.

 

Вдома Сергія чекали рідні та близькі: дядько,тітка та два двоюродні брати. Данил,12 років, та Кирилл, 14 років. Останнього Сергій навчав всьому, що вміє сам та допомогав, як міг. Йдучи на війну, Сергій дав Кирилу свій жетон та сказав берегти його, поки він не повернеться з війни, з якої він повернувся з теплим вітром у полі та сльозами на очах своїх рідних і близьких.

 

Сестра, яка так сподівалась на повернення брата,чекає на народження хлопчика, якого назве в честь свого брата.