Ксенія Ковальова - відома людина у Краматорську. Талановита та непосидюча, вона як зірочка зійшла на небосхилі нашого міста, радуючи краматорчан цікавими заходами, виставами. Вона встигала і працювати в управлінні з гуманітарних питань, і вести свою творчу лабораторію “СТУЛ”, і писати сценарії, і ще багато чого.

Після початку війни Ксенія Ковальова поїхала в евакуацію у Швецію. Але й там змогла проявити свої здібності та таланти. І повернутися до улюбленої справи.

Як живеться у Швеції, які творчі проєкти вже реалізовані і що в роботі? Про це Ксенія Ковальова розповіла “Східному проєкту”.

- Ви поїхали до Швеції через війну. Чому саме туди?  

- Вирішила їхати, бо зрозуміла, що немає кому сидіти з дитиною. І було сильно емоційно лячно мені, такий страх був, більший за мене.

Так склалося, що поїхали до Швеції. Пожили тут пару тижнів. А потім подруга також їхала і сказала, що є можливість пожити декілька місяців, що є люди, які допоможуть з житлом і трохи стати на ноги.

Як і всі українці, ми були до такого не готові. Я не аналізувала, в яку країну їхати краще та ін. Просто була можливість їхати туди і поїхали.

- Нещодавно відбулася прем’єра вистави "У пошуках Святого Миколая", яку ви поставили. Про що вона? Хто в ній був задіяний?

- Ця вистава завершує наш рік. І зробили ми її, тому що розуміємо, що у дітей повинно бути дитинство, повинні бути свята і вони мають розуміти, що життя продовжується. І вони повинні бути щасливими.

І ми, як дорослі, повинні взяти на себе відповідальність, і зробити щось для них добре. Тому ми зробили виставу, у якій приймають участь і самі діти. Це був захід, який ми організували просто з дітьми та дорослими, які зараз тимчасово знаходяться у Швеції.

Були у виставі і українські новорічні пісні, запальні танці, народні забави, шоу бульбашок, виступ циркової собачки та інші цікавинки. Я просто кинула клич і люди відізвалися.

- Хто допомагав організувати захїд?  

- Це був завершальний етап творчого року, у якому все ж таки вдалося не сильно зрадити себе і зробити гарні речі для людей. Я дуже радію, що ми змогли, завдяки всім, хто допомагав, подарувати дітям радість і розповісти історію про двох хлопців, які шукали дива.

Дякую за можливість купити ці неймовірні костюми, та реквізит який так ретельно збирала мені Елена Кучерук Шалене Свято. Дякую організації Malmö Helps з чарівними бджілками які вчора до 3 години ночі пакували подарунки, організовували репетиції. Що середи Mariia Osipova приїзджала і зігрівала нас на репетиціях теплий чаєм. Viktoria Koval разом з волонтерами створювали чарівні декорації. Організації Білда та Польскій Католицький Церкві з Благодійною організацією Caritas які так само стали невід’ємною частиною цього свята.

А ще чарівні артисти- діти та дорослі які ретельно готувались до виступу. Дякую Алексей Бахтияр та його творчій цирковій родині. І звісно Волонтери, Innesa Salokhidinova Евеліна Муранова багато зробили можливим провести захід на гідному рівні.

- Які ще плани на майбутнє?  

- Ми готуємо виставу “Незламна”. Репетиції йдуть вже десь 5 місяців. Це документальна вистава про 8 жінок, які переживали і переживають зараз війну.

Ці історії ми взяли з сайту, який створило міністерство культури, “Моя війна”. Це вистава пластична і в ній є дві мови - українська і шведська. Прем’єра відбудеться 24 лютого. А зараз триває підготовка.

- Як я зрозуміла з вашого посту у Фейсбуці, 5 місяців ви працювали не за професією. Як вдалося до неї повернутися? 

- 5 місяців я працювала прибиральницею в готелі. Я прибирала по 15 номерів за день. І цей період був дуже емоційний, бо ти розумієш, що ти зраджуєш себе.

Я почала безкоштовно робити те, що я робила завжди. Грати з дітьми, приходити до міграційного центру грати з дітьми. І потроху знайомилася з людьми, які потім вже почали казати: “Потрібно щось робити”. Перший захід, який ми зробили, був до Дня Незалежності України.

Дуже крутий захід. Ми познайомили шведів з українстькою культурою, зібрали трохи грошей для допомоги... І це стало початком. Після цього я відкрила три свої акторські групи, мені допомогли. Це групи для українців. Дві в Лунді і одна в Мальме. І зараз кожна з груп мала свій випускний.

З групою в Мальме ми зробили квартирник, на якому ми збирали кошти на обігрівачі. Вони вже в мене і я буду їх відправляти на управління з гуманітарних митань. Це невелика допомога, три обігрівача, придбані на кошти переселенців, які прийшли на захід і задонатили.

А раніше, наприкінці листопада, був проведений фестиваль української культури. Ми його робили з організацією Malmö Helps. Були цікаві майстер-класи, можна було спробувати страви української кухні та ін. Це також був благодійний захід.

І з останньою групою, що виспускалася з маленькими діточками, ми зробили виставу “У пошуках Святого Миколая”.

- Як взагалі у Швеції підтримують українців?  

- Більшу підтримку надають люди. От і зараз я збираюся, бо місцевий фермер хоче подарувати ялинки українцям, 200 ялинок він надасть.

Швеція допомагає, як і всі країни ЄС. Я не отримую фінансової допомоги, я працюю. Але житло мені надала країна.

Швеція - дуже складна країна. Складно знайти житло, роботу. Напевно, як і в інших країнах Європи. Коли мені кажуть, що ви в Європі нічго не робите, відпочиваєте... Я можу сказати стовідсотково за наших всіх людей (біженців), які в Європі зараз. Світло є, так, круто, є тепло, так, теж добре. Але емоційно тут дуже складно. Тут потрібно дуже багато працювати. За ту допомогу, яку отримують біженці, неможливо прожити.

Люди тут неймовірні. І вони дійсно дуже сильно допомагають. І я вдячна всім країнам, які допомагають, за те, що наближають перемогу і дають змогу нам почуватися тепліше.

- Чим подобається вам країна?  

- Швеція подобається своїм поважним ставленням до природи. Тут сортирують сміття. В повазі велосипеди...

Мені дуже імпонує ставлення жінки-чоловіки. Бо вони тут на одному рівні. Бо чоловіки сидять і в декретних відпустках. А жінки не чекають магічних чоловіків, які вирішать всі їх проблеми. Тут жінки можуть вирішити проблеми самі. Тобто, всі на одному рівні.

Подобається те, що шведи не вихваляються своїми статками. В мене є знайомі, які добре фінансово забезпечені. Але ми зустрічаємося, їдемо разом на велосипедах... І ніхто не надає статкам особливого значення. Як це - не на крутій тачці і не з охороною.

Швеція - це країна, у якої ми можемо брати приклад. В Україні так само. Але просто хочеться, щоб наша країна якимось гарним речам вчилася та ставала ще краще.

- Чи плануєте повернутися до Краматорська після перемоги? 

- Європа чесно всім сказала, що це - тимчасовий прихисток. Для мене це питання навіть не стоїть.