Сьогодні на Донеччину завітала Мар'яна Садовська — українська співачка, актриса, композитор, аранжувальниця, музичний драматург, викладачка, фольклористка, художниця. В рамках свого туру вона проведе майстер-класи для талановитих дітей міста та дасть безкоштовний концерт у ГДК ім. Леоніда Бикова.

На базі ЦМБ ім. Пушкіна пані Мар'яна дала невеличку прес-конференцію. Але ми встигли поговорити з нашою відомою співвітчизнецею перед подією.

— Пані Марьяно, у програмі вашого туру є майтер-класи, концерт і все це безкоштовно. Навіщо це вам?

— Коли почалися всі ці подіїї в Україні, починаючи з Революціїї Гідності і до окупаціїї, я постіно думала про те, що я можу зробити, щоб допомогти свої країні. Це було для мене щоденним питанням. 

Ми починали в Кьольні з друзями-українцями з гуманітарної допомги, яку збирали і переправляли сюди. Але в мене є голос, і я можу мабуть своєю творчістю все-таки зробити більше. Якщо я виступаю в Європі та Америці, то для мене важливо, щоб знали про Україну, почули про Україну. І щоб почули не те, що намагаються нам вкласти пропаганди різного сорту, а почули про людей. Як з рук в руки, як розмова очі в очі.

Що стосується Донбасу, то мені хочеться в людях, які живуть в постіній небезпеці, особливо на лініі розмежування, підтримувати вогник життя. Через мистецтво, через спілкування... Як вогник горить, а ти підкладаєш полінце, щоб він не згас. Це мій подарунок, моя крапля в в спільну справу.

— Коли ви почали співати? Я читала про вас багато, але такого не знайшла.

— А такого ви і не знайдете. Це важко знайти, бо якби мені хтось сказав років 20 тому, що я стану співачкою, то я б не повірила. Бо я насправді про це не мріяла. Дома в нас співали, пісня була присутня, але я мріяла про інше спочатку. Я закінчила класичне піаніно, але знала, що не хочу бути піаністкою чи вчителькою музики. І я намріяла собі, що я хочу стати актрисою і зрештою стала. І тепер театр присутній у всіх моїх програмах.

Моя кар’єра співачки почалася тоді, коли я поїхала у свої перші експедиціїї, почула, як співають бабусі народні пісні, які у них голоси і мені захотілося навчитись.

Я писала листи своїй мамі, вона тоді була в Америці, і вона запропонувала розповісти це людям. І ми в Америці в українській громаді розповідати про свої експедиціїї Україною. І бувало, що запис був поганий і я співала сама. І от з таких зустрічей-лекцій все почалося.

Але для мене важлива у кожному виступі комунікація, розпровідь, розмова з глядачем. Це навіть підмітили журналісти Нью-Йорк Таймс.

— Вас називають джазовой співачкой, етноспівачкой... Яка ви співачка насправді?

— В Україні дуже важко з термінами. Зараз у світі існує термін «артист вокалу», він каже, що спів — це мистецтво голосу, мистецтво вокалу. Це коли не говорять, що це сопрано, чи джаз, чи народна музика... І це ми тецтво вокалу мабуть найбільше підійде до мене.

Хоча в мене були проекти з джазовими музикантами, мрію зробити проект з панк-рок-групою. Але також я працюю з музикантами, які роблять нову класичну музикоу, є теж такий термін новий. І от якраз в програмі «Ніч лише починається» дуже присутній момент нової класичної музики, експерименту.

— Яке ваше найбільше джерело натхнення?

— Найбільше джерело натхнення для мене — це традиційна українська пісня. Бо нажаль фольклор у нас в радянські часи був замінений колгоспним фольклором. Я маю на увазі справжню пісню.

— Які ваші подальші плани?

— Мій тур йде вздовж кордону в півночі на південь і закінчується вдома у Львові. А що стосується творчості, то мене запросили супроводжувати музикально презентації книги відомого німецького письменника Navidа Kermani. Він написав книгу про сучасі війни в Європі. А потім я буду брать участь у новому для себе проекті: писати музику для експериментальної опери разом з режисеркою.

— Як ви ставитесь до наших людей, мешканців Донбасу, тих які живуть на окупованих територіях?

— Я ім співчуваю, а особливо болить серце за їх дітей. Дуже страшно жити під окупацією. Я осуджую тих, хто взяв у руки зброю, я засуджую вбивць. Але я вірю, що світ змусить Путіна відійти.

— Що б ви побажали нашим мешканцям?

— Я дуже сильно бажаю, щоб цей страшний сон закінчився. І люди не втратили віри, не розачарувалися, не опустили крила.

— Яка ви в житті?

— Я процітую ранню Алу Пугачову: «Як всі, як всі...»... Я також людина і також буваю різною.

— Ви сумуєте за Україною? Хоча мабуть ви щасливі у Німеччині...

— Так, звичайно сумую, адже як можна не любти свій дім. Але я люблю вже і Німеччину, бо я там звила гніздо, там моя сім’я, мої діти. Знаєте, я мрію, щоб Україна мала такі проблеми, як Німеччина, а не ті, що вона має зараз.

Також Мар'яна Садовська подякувала вчителю української мови та літератури Оксані Проселковій за організацію її поїздки на Донеччину.