Про те, з якими викликами зіткнулась “первинка” Краматорська внаслідок війни, що допоможе повернути лікарів, які виїхали, і що потрібно змінювати в системі ОЗ, щоб вона ставала більш гнучкою та здатною реагувати на нові виклики, - розповів керівник Центр сімейної медицини 1 м. Краматорська Олександр Власенко.

“Головний виклик, який постав перед нашим закладом, - багато лікарів вимушені були з сім'ями переїхати на більш безпечні території. З майже 600 медичних працівників в квітні у нас залишилось близько 160.

Попри те, що Україна вже вісім років страждає від бойових дій на Сході держави, до повномасштабного вторгнення російських військ персонал морально не був готовий. до того, що необхідно знаходитись на робочому місці.

У перший місяць було таке, що кожен день мені приносили заяви на відпустку без збереження. Я розумів, що за два тижні ми можемо залишитися без лікарів. Аби зупинити потік звільнень, ми підняли вдвічі зарплату тим, хто залишився. Деякі лікарі та медичні працівники почали повертатися. Сьогодні у нас працює вже 200 медичних працівників. У серпні до лікарні планує повернутися 5 з 10 інтернів.

Нам вдалося зберегти 12 наших амбулаторій, які розташовані як у місті, так і в сільській місцевості. Так, у нас є амбулаторії, де немає лікарів, але є медичні сестри. Тобто кожна локація як до війни, так і зараз - працює. Особливо це важливо для пацієнтів, бо відсутня логістика, проблеми з транспортним сполученням, щоб доїхати до міста.

Для того, щоб медичні заклади не залишитись в критичній ситуації без медичних працівників та продовжували надавати медичну допомогу, необхідно на державному та місцевому рівні надати:

 

Гарантії безпеки. У кожній лікарні та амбулаторії має бути надійне бомбосховище, де медичний персонал може бути захищенним та надавати допомогу людям.

Сьогодні значна частина укриттів, що функціонують, не відповідає вимогам базового забезпечення необхідним. Це звичайні підвали: не обладнані евакуаційними виходами, не під’єднані до систем водопостачання та водовідведення, не пристосовані для зберігання ліків, не доступні для осіб з інвалідністю. А в маленьких амбулаторіях та ФАПах взагалі відсутні будь-які укриття.

 

Соціальні гарантії. Медичні працівники, які залишились, мають у повному обсязі щомісячно отримувати заробітну плату. Потрібно віддати належне НСЗУ, вони не припинили наше фінансування, хоча формально могли це зробити. Бо значна частина населення, лікарів виїхала але фінансування нам продовжили на довоєнному рівні.

 

Також важливо працювати над підготовкою та навчанням персоналу. Необхідно готувати персонал до праці в умовах військового стану. З цією метою необхідно на державному рівні розробити програму дій та відпрацювати її на практиці.

Раніше у на.с не було досвіду роботи в воєнних умовах, тому багато хто з персоналу не знає, як правильно надавати допомогу при невідкладних станах. Наразі завдяки європейським партнерам у нас достатньо різноманітного перев’язувального матеріалу, але бракує досвіду його використання на практиці.

 

Розширення навичок сімейного лікаря. Зараз багато наших пацієнтів, особливо з територій, близьких до проведення бойових дій, через загрозу обстрілів чи відсутність транспортного сполучення не мають можливості оцінити стан здоров'я та отримати фахову медичну консультацію чи допомогу вузьких спеціалістів. У ситуації, коли залишається один лікар на амбулаторію, він має бути універсальним солдатом: і терапевтом, і педіатром, і отоларингологом, і окулістом і т. д.

 

Автономізація амбулаторій. Кожна амбулаторія чи ФАП мають бути більш автономними. На випадок, якщо з якихось причин вони залишаться відрізаними від міста чи не матимуть зв'язку з центром первинної медичної допомоги. Це означає - підготовлена та безпечна будівля, необхідне обладнання, оснащення, та навчений персонал, який буде надавати медичну допомогу в будь-яких умовах. Як показав досвід, нам цього дуже бракує. Лише за таких умов я буду розуміти, що кожен лікар, який залишиться, буде виконувати свої обов'язки".