Краматорчанка Вена Котлярова, яка багато років присвятила мистецтву і праці у Художньому музеї міста, поділилася спогадами своєї матусі про голодомор, про те, як люди виживали в ті страшні роки.
"Спогади моєї матусі Лазаренко (Котлярової) Ольги Василівни) про ГОЛОДОМОР у Краматорську. Записано мною в кінці 90-х. В той час старший науковий співробітник музею історії Краматорська Л.І. Зеленська працювала над книгою про голодомор. Мама мені все розповіла, але ж для книги були потрібні прізвища конкретних людей. Мама не хотіла ворушити минуле, бо все життя ховала своє походження.
Її родина з Кобеляцького району на Полтавщини. Вони були заможні, було господарство, землі… Прадід з кріпаків, викупив у пана і себе, і потім всю сім’ю. Ледарства не було : працювала вся родина. У 30-і роки старща мамина сестра Марія була вже заміжня, а її чоловік був міліціонером. Прийщов він якось увечорі і сказав: «Тікайте. Вранці за вами прийдуть».
Погрузили на бричку все, що можна було довезти, та поїхали на Донбас. Тут будувався Краммвашбуд, і після закінчення ФЗУ працював племінник діда - Лазаренко Григорій Іванович. Пізніше і його родина оселилася у Краматорську. Зняли хатку на Ясногірці. Моя бабуся Прасковія Самойлівна збиралася піти працювати поштаркою. А тут захворів на онкологію дід і його відправили до Харкова робити операцію. Бабусі залищилася з трьома дітьми у чужому місті.
Мама і сестра ходили до школи, а молодщий їхний братик був вдома. І тут ГОЛОД. Лютий, не жалів нікого. Легше було тим, хто працював на заводі, давали їжу на роботі , в школі дітей теж чимось кормили. Мама розповідала, як вони з сестрою поверталися зі школи, а братик вже чекав крихи, які вони принесуть йому, і питав: « А чим вас годували ?- Кашою. – От щастить. Кашу їдять».
Бабуся перебивалася, їздила до Харкова, в ТОРГСІН, здавала цінні речі щоб нагодувати дітей. Скоро всі прикраси і червонці закінчилися і тоді молодщих дітей бабуся відправила на Полтавшину до рідні: доньку Галину до Марії, старшої сестри, а сина Валентина до хресного. А мама залишилася поруч з бабусею у місті. У бабусі спухли ноги, вона помирала. І далі мама розказувала, шо з Полтави приїхала бабусіна сестра Олитка (Улита ?) Самойлівна Сердюк. Привезла марлю і соду, обмінювала на молоко і потроху відпаювала бабусю. Так виходили і врятували від смерті.
